Я чув тебе. Тоді твої слова,
мов сніг спадали на сивії скроні.
Тим попілом покрита голова
схилялась, як стара верба в долоні.
Я чув тебе. Хоча й не розумів,
за що мене ти скривджуєш зухвало
та для чого, примарою зі снів,
проходиш легковажно й недбало
через мене, як повз вчорашню тінь,
таку коротку й таку прозору,
якби то сонцю навіть було лінь
мені віддати трохи теплим взором.
Я чув тебе. Хай кожному своє.
Так, відпуская спогади в минуле,
я марив тим, чого давно не є,
а що було як каменем стонуло.