«Бабин Яр» — символ катастрофи 1941-43рр. Це місце горя, сліз і пам’яті цілих поколінь мого народу. Це неможливо забути…
Вже декілька років поспіль я і всі учні, батьки, вчителі моєї рідної гімназії «Ор Авнер» маємо можливість ушанувати роковини трагедії Бабиного Яру, беручи участь у Марші пам’яті. Ми пройшли від кінотеатру «Київська Русь” до Бабиного Яру. Це той шлях, яким вели киян у 1941 році… Була поминальна молитва «Кадиш», яку прочитав Шломо Вільгельм і хвилина мовчання…
У цю хвилину постали в пам’яті уроки історії, на яких вивчали теми про Голокост… Пригадалося про те, що Київ став першим містом у Європі, де знищили всю єврейську громаду. В Бабиному Яру в період з 1941-1943 роки було розстріляно близько100 тисяч людей. З яких більше 33 тисяч — євреї. Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 Бабин Яр став місцем масових розстрілів євреїв, циган, українців, поляків. Там і сьогодні не росте трава, бо земля просякнута кров’ю моїх предків, яких тут розстріляли тільки за те, що вони були євреями.
За два дні до цієї страшної події на вулицях Києва були розміщені оголошення, в яких ішлося про те, що всі євреї міста повинні з’явитися біля кладовища. Взяти з собою цінні речі й документи. По дорозі в них усе відібрали й склали в мішки. В місті грала музика, щоб не чули пострілів та плачу людей. У той день уціліти вдалось принаймні двадцяти дев’яти людям. З розповідей я знаю, що був чоловік, котрий з нянею йшов до цього страшного місця. Люди казали, що навіщо їй це, що розстріляють і її, і дитину. Няня здала хлопчика до притулку з запискою, в котрій було не єврейське ім’я та прізвище. Дитину прийняли до притулку. Коли була найменша небезпека, вони ховалися під сходами. Так і виживали. Після звільнення Києва хлопець перейшов в інший дитбудинок. Звідки його забрали в сім’ю.
У другій розповіді жінка згадувала те, що її з немовлям привели до місця розстрілу. Почувши постріли, втратила свідомість. Коли прийшла до тями, то вже була ніч. Її вважалили мертвою та скинули в яму. Вона лежала на трупах. Коли нікого з наглядачів не було, їй вдалося втекти.
Це жахливі історії тієї події.
Сьогодні там стоїть менора, циганська кібітка, пам’ятник дітям, які розстріляні в тому яру. Скільки загублено життів, скільки не народжених дітей, скільки молодих? Мені страшно уявити… Побувавши на тому місці, пройшовши шляхом тих людей, я завжди пам’ятатиму події тих жахливих років. Часто думаю: «За що? Чому? Бо ти єврей? Хіба мало талановитих людей подарувала єврейська громада, які відомі на весь світ?!.» Я пишаюся тим, що я єврейка, що я маю право спокійно вчитися, пряцювати, прошу Бога, щоб ті страшні часи більше ніколи не повторювалися, щоб ми і наші діти вільно жили, вчились, любили.
P.S
Висловлюю щирі слова вдячності автору ідеї і співорганізатору Маршу памʼяті, меценату, письменнику Євгену Городецькому за можливість ушанувати роковини трагедії Бабиного Яру.
Ремньова Дана
11 клас ЖПГ «Ор Авнер», Житомир