Ти забажала зранку вірш
і тихо-мирно поруч спиш.
Мабуть, його не буде,
бо я шукаю рими всюди
та й не знайду. Квітнева ніч
все розвертає наобіч,
а я, як дурень, думку колихаю —
якщо я взагалі щось знаю
про тебе — це, що ти ліворуч.
А звідки ти, яка тобі в тім користь
та що у тебе на душі?
Хто зна? Дивлюсь на тебе уночі
та слухаю розмірний подих.
І в мене не уходить подив —
за що мені? Хто вирішив, що ти
отут повинна бути? Спи!
Не прокидайся! Я чатую!
А то, що в голові вирує,
то є нормальна чоловіча річ.
На це і є квітнева ніч.