Що я знаю про Бабин Яр?
Я знаю про Бабин Яр з уроків історії та літератури.
Бабин Яр — братська могила і символом Голокосту в Україні. З вересня 1941 року і до кінця вересня 1943-го Бабин Яр був місцем регулярних розстрілів і захоронень, які проводили нацисти.
Жертвами нацистів стали євреї, роми, українські націоналісти, радянські військовополонені, пацієнти київської психіатричної лікарні та інші люди, яких окупанти вважали «просто зайвими». Бабин Яр – це некрополь для більше ніж 100 000 цивільних громадян та військовополонених. Це факти, про які я знаю з історії.
Але саме письменники у художніх творах з особливою емоційністю зображують тогочасну дійсність і залишають картини тих подій у пам’яті назавжди. Наприклад, І. Еренбург уявляє себе єврейським чоловіком, що розшукує кохану жінку: «Я жил когда-то в городах, И были мне живые милы… Я этой женщины любимой когда-то руки целовал…».
Поема Євгенія Євтушенка «Бабий Яр» («Над Бабьим Яром памятников нет»). Автор написав її під враженням поїздки до Києва в серпні 1961 року, під час якої він разом з Анатолієм Кузнецовим відвідав Бабин Яр. Поета потрясло, що на місці масової страти було запустіння і величезний страшний смітник. Вражений побаченим, митець створив вірш і прочитав його у вересні 1961 року
Над Бабьим Яром шелест диких трав.
Деревья смотрят грозно,
по-судейски.
Все молча здесь кричит,
и, шапку сняв,
я чувствую,
как медленно седею.
(Є.Євтушенко, с. 72)
—
И сам я,
как сплошной беззвучный крик,
над тысячами тысяч погребенных.
Я –
каждый здесь расстрелянный старик.
Я –
каждый здесь расстрелянный ребенок.
(Є.Євтушенко, с. 74)
А Є.Євтушенко порівнює себе з єврейським народом: «Мне сегодня столько лет, как самому еврейскому народу. Мне кажется сейчас – я иудей», то уявляє себе: «я – это Анна Франк…», «Я – каждый здесь расстрелянный старик. Я каждый здесь расстрелянный ребенок». І саме це дозволяє йому наблизитися до єврейського народу. Це допомагає йому зрозуміти, більш глибоко, і проникнутися долею загиблих, згадати своїх предків, увіковічнити пам’ять про них у літературі.
Про це саме читаємо й у «Бабиному Яру» Д.Павличка: «Отця сивобрового бачу, і брата, і матір свою… Над братнім усопшим народом ми молимось, мертві й живі». Так, молимось і згадуємо, згадуємо і прославляємо: «Я хочу силу, силу оспівать – безсмертну, вічну силу твого духа!» — пише П.Тичина. У поезії «Єврейському народові» він згадує героїчну історію євреїв. вказуючи на ті перешкоди, які постали перед ними у вигляді Гітлера з його нацистськими ідеями: «Ми чуєм із Європи плач: Рахіль за дітьми за своїми тужить, — мати вбивається… Ах, сльози ці і біль в віках обвинуваченням звучати проти німоти будуть! Їй як сіль в очах єврей. Ну, що на це сказати? І, коли було окуповано Київ, німецькі окупанти отримали наказ стосовно «остаточного вирішення єврейського питання».
З 17 по 28 лютого 1946 року в Києві відбувся судовий процес над учасниками масових розстрілів під час нацистської окупації. В залі суду були присутні українські письменники Володимир Сосюра та Юрій Смолич. Під впливом побаченого В.Сосюра пише такі рядки:
За Бабин Яр прийшла година суду!
За нашу кров, за тьми свавільний гніт,
Це зло потвор, і безуму, і бруду
Рука відплати витягла на світ.
Судіть же їх, судіть в ім’я народу,
Від імені і мертвих, і живих,
Від імені життя і щастя, і свободи
О, судді праведні, судіть проклятих їх.
(В.Сосюра, http://babiy-yar.livejournal.com/3601.html)
На жаль, ніколи там не був, але рано чи пізно я стану учасником Маршу пам’яті.
Супрун Денис
11 клас ЖПГ «Ор Авнер», Житомир